Народ, я маю пропозицію. Чи не здається вам, що нас скоро в світі почнуть смачно нах%р посилати через нашу українську невдячність?

Рік душі. Можете мене після цього бити ногами, але я скажу прямо: українці самі довели себе до цієї війни — тридцять років гнили всередині, просирали країну й тепер платять за це кров’ю.

В школі я не розумів тих, хто порушує дисципліну під час уроку. Навіщо ти тут, якщо не хочеш слухати? Коли я в сьомому класі не хотів вчитись, так мене півроку не бачили в школі.

Доля геніїв – випереджати свій час. Ймовірно, якби Сковорода жив в Україні зараз, то його б не розуміли

Евдемонізм — слово, яке в Україні майже ніхто не знає, але саме воно може стати назвою нової цивілізаційної моделі, де держава існує не заради податків і війни, а заради примноження людського щастя.

Уявіть державу, яку будують не на страху, податках і ВВП, а на любові до людини — звучить як наївна проповідь, але я покажу, що це найпрактичніша ідея для України.

«Потрібно по краплі вичавлювати з себе раба» – звучить красиво, але наша справжня біда не в рабській ментальності, а в синдромі вивченої безпорадності, коли ми роками терпимо хамство, несправедливість і розруху, переконані, що «це нічого не дасть» і краще мовчки спуститися на дно.

«Заткнись, тварюко!» до п’ятирічної дитини і цинічні політики на екрані — найкраща ілюстрація того, що головна трагедія України не в корупції чи законах, а в тотальній відсутності любові до себе, ближнього і власної країни.

Розповім вам одну просту притчу: рай і пекло мають однаковий котел їжі й однаково незручні ложки — різниця лише в тому, чи ми гриземося за шматок, чи вчимося годувати одне одного.