Щоб завоювати серця і об’єднати українців, необхідно захопити їх мрією! Потрібно закохатиїх у майбутнє!
У 2014 році, після «Революції гідності», я був надзвичайно занепокоєний, адже в черговийісторичний поворотний момент українці не мали бачення майбутнього. Тоді у мене була ідея створити партію під назвою «Українська мрія». Як мені казали, щоб змінити долю країни,було б достатньо мільйону українців прочитати мою книгу «Омріяна Україна».
Але Володимир Зеленський у своїх методах «просування мрії в маси» виявився ефективнішим за мене. Недарма ж Ленін казав, що «з усіх мистецтв для нас найважливішимє кіно». Однак на кіно у мене не було грошей, як і на видання мільйонного тиражу «Омріяної України». Тому, вибачте, маємо те, що маємо.
Тішить те, що в Україні вже багато років з’являються проекти, спрямовані на формування «картинки майбутнього». Платформа «Нова Країна», «Хартія майбутнього», «FFF», «Інститут майбутнього» – проектів дуже багато, великих і малих.
От лише в них є невелика вада.
Майже всі вони раціональні. Вони описують майбутнє дуже якісно, але науковими текстами, складними термінами, дорожніми картами реформ на десятках слайдів, на сотнях сторінок.
А це не працює з українським суспільством!
Чому?
Тому що мрію треба не розумом розуміти, в неї потрібно закохатися серцем.
Це питання складної роботи з наративами, з колективним несвідомим, з національним духом.Ця робота ведеться в США і Китаї, Росії та Об’єднаних Арабських Еміратах, у СаудівськійАравії, у Сингапурі, Японії, Ізраїлі і навіть Казахстані.
Але не в Україні.
Я впевнений, що національна мрія зробила б усіх нас щасливішими. Я згадую, як у дитинствія був щасливий, коли чекав день народження через 20 днів, або Новий рік через два місяці,або приїзд бабусі з цукерками. Щастя – воно було тільки від одного усвідомлення, що попереду нас чекає щось хороше.
Пам’ятаю, що у моїх батьків на початку незалежності України був значно вищий рівень соціального оптимізму. Не лише тому, що вони були молодші. Була віра, що «от зараз пройдуть ринкові реформи, і заживемо»! От тільки варто комуністів подолати – і буде добре.
Але минали роки, реформи за реформами, вибори за виборами, майдани за майданами. Багато людей втратили віру і зараз вважають, що буде лише гірше. Що нічого хорошого насне чекає. Розумієте, чому люди тікають з України?
Якось я виступав перед студентами в Ужгороді. Аудиторія – чоловік на 200. Думаю, зроблю інтерактив, запитаю, хто зі студентів планує в майбутньому виїхати з України… Краще б яне питав… Руки підняли всі.
Будь у України яскрава мрія, молодь звідси б не тікала. Більше того, в Україну спрямовувалися б інвестиції, компанії і таланти.
Тому що мрія здатна підвищувати рівень соціального оптимізму. Від очікування приємного майбутнього в організмі людей підвищується рівень нейромедіатора дофаміну, якийвідповідає також за мотивацію, прагнення до вдосконалення і здійснення подвигів, а також наближає відчуття задоволення.
До речі, коли ви закохані, ви теж мрієте. Про кохану людину, про близькість з нею. І відцього зростають крила.
Як би мені хотілося, щоб крила зросли у цілого народу!
В Україні часто пропонують ліквідувати посаду Президента. Мовляв, у нас всі проблеми через те, що президенти – погані, вони намагаються узурпувати владу, а ми їм регулярнокричимо «Ганьба». Нехай же буде як у Німеччині, парламент, а державою керує прем’єр-міністр!
Але у мене є ідея краще. Не треба скасовувати посаду президента, від нього теж може бути користь. Біда України в тому, що Президент не вписується у традиційну систему поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.
Тому я придумав нову, четверту гілку на чолі з президентом – стратегічну гілку влади. Цягілка влади повинна стратегувати розвиток країни на десятиліття вперед.
Нехай Парламент ухвалює закони і регулює суспільні відносини. Нехай уряд займається поточним управлінням країною і ухваленням рішень – такий собі адміністратор. Суди –нехай відновлюють справедливість. А Президентська, стратегічна гілка влади в цей часповинна закладати основи для майбутнього, займатися дослідженнями, намагатися передбачити тенденції і формувати стратегії. Народ, обираючи президента раз на п’ять років,буде голосувати за певну амбіційну візію. Нехай президент будує міста майбутнього, залучаєінвестиції в технопарки, продумує інфраструктуру для космодромів і гіперлупів.
Можливо, ви подумаєте, що я геть збожеволів. Однак не можна державі жити одним днем,потрібно, щоб хтось у країні дивився в майбутнє, формував національні амбіції. Все одно ми витрачаємо гроші на утримання Президента і його величезного апарату, то нехай хоч корисною справою займається.
До речі, у кого б варто було повчитися, так це у Китаю. Там роль стратега виконує Комуністична партія. І мислять там не на одне десятиліття вперед – свої перспективи Китай вимірює століттями.
Але формальної, юридично оформленої стратегічної гілки влади немає ніде у світі. Можливо, Україна могла б бути першою у такій державній інновації! Гірше вже все одно не буде.
Національна мрія має ще одну чарівну властивість – вона здатна мобілізувати пасіонарний потенціал, енергію суспільства і спрямовувати їх на досягнення масштабних, фантастичних цілей. Про це пише багато дослідників, від Льва Гумільова і до російського вченого БорисаШепталова.
На думку цих дослідників, кожен народ має певну потенційну силу, яку називають «пасіонарною енергією» або «етноенергетикою».
Якщо в суспільстві немає мрії і об’єднуючої спільної ідеї, тоді високий рівень цієї етноенергетики може призводити до внутрішніх протиріч, конфліктів і навіть громадянських воєн. Відома приказка «де два українця – там три гетьмана» якраз свідчить про неймовірну пасіонарну енергію українців. Але немає об’єднуючої ідеї, тому пасіонарні потенціали спрямовуються один проти одного.
І навпаки, масштабні ідеї-мрії здатні не тільки мобілізувати і примножити цей етноенергетичний потенціал, але й організувати його, спрямувати на цивілізаційний прорив,який так потрібен Україні.
Перефразую відомий анекдот: «Яка країна – такі й мрії».
Ось тільки в дійсності – навпаки. «Які мрії – така й країна».
Покійний член Римського клубу, українець Богдан Гаврилишин часто повторював – «Мрійте амбіційно». Це й я вам бажаю, дорогі однодумці. Мрійте амбіційно!