Свідомість завжди зростає завдяки потрясінням. Часто буває, що люди переосмислюють своє життя, коли стикаються з втратами, виходом із зони комфорту, хворобами. Те ж саме відбувається з цілими суспільствами, народами.
Як би не було складно сьогодні в Україні, всі випробування не даремні. Сьогодні, в умовах війни, економічного спаду, політичної депресії мільйони українців починають розуміти, що далі жити так, як попередні 25 років, вже не вийде. Доба хижацького егоїзму, безвідповідальності, споживацького індивідуалізму відходить в минуле. На зміну має прийти нова доба: гармонійної взаємодії, вільної творчості, світоглядного розвитку.
Будь-які зміни мають починатися зі змін в головах і серцях людей. Нові цінності сформують новий світогляд, який стане визначальним для конструктивної поведінки українців та сформує нові суспільні відносини. Слідом за оновленням світогляду, прийде оновлення організаційних форм суспільства. Нові цінності потребуватимуть прояву в усіх сферах суспільного життя – в освіті, охороні здоров’я, публічній адміністрації, комунальному транспорті, способах і методах ведення бізнесу, державному управління та соціальному захисті.
Варто лише змінити спосіб мислення, і ми зможемо побудувати якісно нову державу – створити Омріяну Країну, яка поки що живе лише в серцях і думках. І сьогоднішні випробування лише прискорюють цей процес.
Мені пощастило з останні декілька місяців відвідати зі світоглядними презентаціями 18 міст в усіх куточках України, проїхати понад 12 тисяч кілометрів доріг. І в кожному місті я зустрічав чимало людей, які вже змінили свій світогляд, переключилися зі споживацтва на творчість і служіння. Вони вже зрозуміли, що жити так, як жили раніше, вони більше не можуть і не хочуть. І таких людей значно більше, ніж здається на перший погляд.
Я називаю їх – «світлячки».
І хоч у них немає жодних посвідчень чи зовнішніх ознак, вони постійно себе викривають бажанням покращити навколишній світ. Вони привітні, добрі, чесні, думають не лише за себе, але й про ближніх – про спільне благо. У них палкі серця, чесні очі, щирі посмішкі і невтомні руки – вони весь час щось придумують, змінюють, вторять, покращують. А головне, вони все роблять з великою любов’ю.
Таких людей – творців з любов'ю в серці – неймовірно багато. Єдина проблема лише втому, що поки що вони роз’єднані. Вони не стали критичною масою. Відтак, часто кожен з «світлячків» відчуває свою самотність перед лицем цинічного та егоїстичного суспільства. Здавалося б, прибрав у під’їзді, але сусіди тут же насмітили. Посадив квіти на клумбі – хулігани їх видерли. Облаштував красиву локацію в місті – вандали над нею познущалися. І руки опускаються…
Насправді, якби кожен «світлячок» знав, що він не один! Якби ж знати, зусилля, навіть повторені десятикратно, не марні! Наскільки ж легше й веселіше давалися б зміни в суспільстві! Мільйони людей, підтримуючи один одного в добрих справах і намаганнях створили б нову суспільну моду – моду на шляхетність, культуру й доброту.
Нещодавно я зустрічався з людьми в невеликому місті Ірпені, що біля Києва. Серед присутніх була 83-х річна вчителька Августа Костянтинівна, яка особливо мене вразила. Скільки дітей вона виховала, скільком людям простелила шлях в доросле життя, - і все це з великою любов’ю в серці! Мене щиро захоплював масштаб особистості, її рівень культури. І це попри те, що її мізерної пенсії ледь вистачає на прожиття, - вона досі знаходить в собі сили, що нести світло і запалювати серця інших людей.
Зараз часто доводиться стикатися з людським скепсисом, начебто не до культури і моралі зараз… Коли восени принесуть непідйомні платіжки за опалення й комунальні послуги, доведеться всім думати зовсім про інше – про банальне виживання.
Була в мене одна особлива презентація, в Луганській області в місті Лисичанськ. Воно дуже постраждало від бойових дій, зазнало окупації – чимало будівель просто зруйновані. Важко словами передати ту депресію, в якій там зараз живуть люди, ще важче уявити, через що людям довелося пройти – тижнями вони ховалися у підвалах багатоповерхівок від обстрілів. Але в цих жахливих умовах люди навчилися допомагати один одному, навіть ділитися водою, яку комусь вдавалося принести з вулиці, – інакше вони просто б не вижили. Їхня свідомість почала змінюватись, їхні цінності вже не ті, що були раніше. Відтак, їм не довелося довго пояснювати, наскільки важлива любов і людяність для розбудови країни майбутнього.
Свого часу у мене був вибір, чи лишитися жити в Україні, чи емігрувати в Бельгію. Звісно, в Брюсселі жити приємніше – прекрасні дороги, красиві парки, ідеальна інфраструктура, привітні люди. Однак, я вирішив далі продовжити свій шлях в Україні. Чому? Дуже легко любити всіх навкруги і перебувати в емоційній рівновазі тоді, коли тебе всі навкруги люблять і тобі посміхаються. Для цього не потрібні особливий рівень духовного розвитку та психічної зрілості.
Зовсім інша справа – в Україні. Щоб залишатись щасливим, коли йдеш по розбитим дорогам українських сірих міст, щоб посміхатися в забитому громадському транспорті, коли тобі хтось наступає на ногу, щоб відповідати стримано, коли тобі відверто хамлять, - для всього цього необхідно неабиякий рівень духовного розвитку. Легко любити Україну, але значно важче любити українців – для цього потрібно невпинно працювати над собою.
Україна - це як великий тренажер для духовного розвитку. Нас постійно вибивають з зони комфорту, щоб ми розвивалися. Нам створюють складнощі, щоб ми їх долали. Ми живемо в умовах безкінечної катастрофи, і в цих умовах вчимося бути щасливими людьми.
І от коли ми навчимося любити, творити і бути щасливими навіть в таких нестерпних умовах, коли нас буде багато – постане зовсім нова реальність.
Я вірю, що прекрасне майбутнє України вже не за горами. Щодня «просинаються» нові й нові люди. Щодня добрих справ стає все більше. Майбутнє проростає крізь сьогодення. Його творять «світлячки», розкидані по всіх куточках України.
І мені здається, що Ви – дорогий читачу - один із них, справжніх творців Омріяної України.