Доля геніїв – випереджати свій час. Ймовірно, якби Сковорода жив в Україні зараз, то його б не розуміли. Навряд чи він був би речником офісу президента або відомим блогером, його б Youtube канал не мав би мільйонів підписників. А прислухатися до нього та розуміти почали б лише після його смерті.
Та на наше щастя, Сковорода жив 300 років тому, і пройшло достатньо часу, щоб осмислити його думки. Дослідники Сковороди часто кажуть, що його ідеї досі актуальні. Та ні… Не «досі», а якраз зараз настає їх час! Цілком ймовірно, що майбутня епоха для України і людства буде ознаменована саме ідеями українського філософа та тією мудрістю, яку він нам заповідав. Ми спробуємо в декількох нарисах «приміряти» вчення Сковороди на наше буття.
Сковорода і війна
У рік трьохсотріччя з дня народження Григорія Савича його музей в Сковординівці Харківської області був зруйнований російською ракетою. Війна поставила Україну на межу самого буття, мільйони доль скалічено, знищені міста, десятки тисяч українців загинуло. Якби Бог існував, хіба б він допустив такі жахіття і страждання? Що б на це відповів Сковорода?
Відповідь на природу цієї україно-російської війни лежить в його знаменитому фонтані «нерівна всім рівність», де Бог дає кожному в міру його спроможності та сил. На великий глечик – великий потік, на малий – тоненький. Відтак, якщо на Україну випадає таке історичне випробування – бути на сторожі європейської цивілізації, то українцям ця місія під силу. І весь цивілізований світ нам допомагає. Водночас, сама сутність російської агресії полягає в тому, що російський «глечик» з усіх сил прагнув бути не просто великим, а найбільшим серед усіх, але Бог не дав йому такої ласки. От він і біситься зі своєї мізерності, намагаючись розбити сусідні «глечики».
Ба більше, саме сковородинівське вчення про любов є зараз максимально актуальним – саме під час війни. Ймовірно, в теперішніх умовах Сковорода не був би беззубим пацифістом і не закликав до переговорів та перемир’я з ворогом будь-якою ціною. Він би вчив не просто жити з любов’ю, а навіть воювати з любов’ю.
Хтось скаже, це дурниця. Ненависть охоплює душі українців і прагне помсти за всі страждання та кривду, заподіяну росіянами!
Однак, Сковорода вчив, що треба нести своє серце в чистості. Відтак, якщо навіть воювати, то це треба робити ніяк інакше, як з любов’ю. Саме так! Любов до себе починається з того, що людина починає пильнувати свої межі від непроханого втручання. Нарешті зараз українці в собі розкрили велику любов до всього свого, готові захищати свою ідентичність, свою самобутність, свою землю і самоврядність навіть ціною власного життя. Нарешті в Україні проявилася любов до себе.
Водночас, любов до Бога ставить перед нами завдання відновлення досконалості в навколишньому світі. Якщо світ зіпсувався, якщо хтось у світі сказився, у Бога немає інших рук, окрім наших, для виправлення світу. Чи має лікар психоневрологічного диспансеру в своєму серці ненависть до хворого маніяка? Чи ненавидить суддя серійного злодія? Творячи правосуддя без ненависті, відновлюється досконалість світу. Катюзі – по заслузі, інакше почнеться беззупинна експансія зла.Козаки-характерники вміли вбивати ворога без ненависті. Шляхетність позбавлення життя була в основі японської культури самураїв. Тепер вже українські воїни часто демонструють на полі бою етичну велич і шляхетство, коли беруть в полон російських бійців, забезпечують їх зв’язком з рідними й годують українським борщем.
Війна – це етичне випробування для України. Наш ворог в Кремлі масованими бомбардуваннями прагне озлобити українців, заплямувати наші серця сліпою ненавистю. Якщо це станеться, то українці стануть подібними до свого ворога, а це аж ніяк не можна допустити. Ми не маємо права так програти.
Сковорода і цивілізаційне зіткнення
Сенс теперішньої україно-російської війни досі багатьма неусвідомлений. Українці часто сприймають її як війну за незалежність, однак сьогоднішні події мають значно глибший, фундаментальний цивілізаційний сенс і, без перебільшення, визначатимуть майбутнє людства.
Україна в цьому зіткненні якраз є представником і носієм ідей Сковороди. В основі України проявляється любов до людини, любов до всього живого, до свого «садочку вишневого» - велике прагнення до гармонії та щастя. Натомість, росіяни насичені злобою, прагненням самоствердження, помсти, домінування, імперської величі.
У цій війні зіткнулися два цивілізаційні полюси.
Україна – це любов. Росія – це ненависть.
Варто подивитися, з якою любов’ю українці зараз почали ставитись одне до одного, допомагати переселенцям, дбати про бійців, відновлювати одне одному помешкання, збирати кошти на допомогу постраждалим. З якою любов’ю українці рятували котика зі зруйнованого будинку в Бородянці! 15-річний волонтер загинув, рятуючи тварин з-під обстрілів у харківському «Фельман Екопарку». Ризикуючи життям волонтери везуть їжу та ліки абсолютно чужим людям – населенню в прифронтові селища. Все це – етичні прояви України, які повністю вкладаються у філософію любові Сковороди.
З іншого боку, варто подивитись, скільки злоби у росіян до всього навколишнього світу – для цього навіть не треба слухати пропагандиста Соловйова. Варто подивитись, як росіяни своїм бійцям на фронт відправляють прострочені сухпайки, в яких нелюдських умовах тримають мобілізованих солдат, яким старим лахміттям одягають їх на війну. Про поведінку російських солдат в Бучі, Бородянці, Балаклеї ті Ізюмі навіть згадувати моторошно. Нелюбов до людини – це сутність всього «русского міра». Ніколи в історії в росії не було любові до людини, ані за часів Івана Грозного, ані за добу Радянського Союзу, ані в теперішній путінській росії.
«Москва слєзам нє вєріт» - в росії завжди було байдуже на людей – і коли вони гинули на затонулому підводному човні «Курськ», і коли ФСБ підривало житлові будинки по росії, і коли продовжували пенсійний вік. Так само і зараз, коли замість витрат на якісні лікарні, дороги і школи для росіян шалені гроші щоденно марнуються у вигляді боєголовок і ракет.
Зіткнулося дві полярності. Українська, де людина є цінністю, де живе любов, є прагнення до гармоні та щастя, і російська, де оруеллівський чобіт топче обличчя людини, де людину позбавляють свободи, цькують, тримають в приниженні та страху, відправлячи на смерть заради маніакальної забаганки бункерного царя.
Сковородинівські ідеї, через триста років після народження Григорія Савича, є етичним стрижнем України в цьому цивілізаційному зіткненні.
Результатом цієї війни має стати етика, а не примарні «скрєпи», свобода, а не тоталітарна ієрархія, людське щастя, а не державна велич.
Саме тому Україна сьогодні на лезі цивілізаційного зіткнення, результатом якого стане нова цивілізація майбутнього, побудована на етичному вченні Сковороди про любов і щастя.
Сковорода і майбутнє
Цивілізаційний масштаб війни визначає рівень завдань, які стоятимуть перед нами після перемоги України. Про них вже час думати зараз, і в цьому сенсі ідеї Сковороди якраз мають стати дороговказом для розбудови омріяної України майбутнього.
Ми маємо явити світові нові моделі соціальних відносин, суспільної інфраструктури, державного устрою на основі любові, щоб вони сприяли щастю людей і появі гармонійної дійсності.
Вже сьогодні можна чути, що Україна в умовах війни змусила західний світ переосмислити цінності, схаменутися та пожвавитися. В цьому сенсі Україна справді є провідником. Однак це лише початок фундаментальних глобальних перетворень.
Після перемоги українці мають збудувати нову «Омріяну Україну» не лише для самих себе, а як взірець для всього іншого світу.
«Філософія серця», самопізнання та любов до себе вже скоро стануть головним вектором еволюції людства. Не технологічні досягнення, кібернетизація та штучний інтелект будуть мейнстрімом, а розвиток самої людини, її здібностей та психічна зрілість наблизить homo sapiens до «богоподібності».
Це жодним чином не заперечує науковий прогрес та технологічні прагнення людства, однак в майбутньому для високих технологій потрібний буде «мудрий садівник» з розвинутим живим серцем. Лише так можна побудувати гармонійний світ, де технологічні досягнення слугуватимуть щастю людей, а не перетворяться раптом у зброю масового панування чи злодійства в руках моральних виродків.
Водночас, цілком очікувано, що психічно зріла, етично розвинена людина майбутнього докорінно змінить свою систему мотивацій зі споживацтва на творчість і служіння – ці риси вже зараз активно українці розкривають в собі в умовах війни.
Люблячий творець, що прагне гармонії та щастя – етичний еталон людини майбутнього. Як досягути такого світоглядного переходу - покроково розписав в «25 сходинках до суспільного щастя» наш український мислитель Олександр Доній. Тепер справа за втіленням напрацьованого.
Ми маємо утвердити модель, в якій примноження людського щастя стане основним критерієм будь-якої діяльності, в тому числі й існування держави. Після перемоги має стати остаточно зрозумілим, що місія держав – не в пануванні, домінуванні, придушенні, експансії чи богопокликаності, а в забезпеченні передумов для щастя людей.
Щастя неможливе без «сродної праці», про яку писав Григорій Савич. Ця ідея, випередивши людський розвиток на століття, лише в ХХ столітті почала втілюватися у вигляді профорієнтації працівників, а зараз все глибше укорінюється як в філософіях індивідуального розвитку, так і в економічно-трудових моделях.
Очевидно, що людина може бути щасливою лише тоді, коли займається справою, до якої лежить душа. Однак в умовах ринкових відносин досягнути такого рівня свободи часто видається надскладним завданням. Дуже часто люди змушені працювати, щоб заробити на прожиття, відтак в умовах матеріальної обумовленості говорити про повну свободу людини марно.
Популярні тепер в світі ідеї Безумовного Базового Доходу є своєрідним продовженням філософії любові Сковороди, оскільки це створить економічне підгрунтя кожній людині для «сродної праці». Лише отримавши свободу від матеріальної скрути і економічного страху перед завтрашнім днем людина зможе стати остаточно вільною. Водночас, практичність філософії Сковороди навіть в ідеях ББД полягає в тому, щоб не плекати матеріалізм та утриманство соціальними виплатами, а поєднати базовий дохід з етичним та психічним розвитком людини. Тоді справді варто очікувати, що щаслива людина задовольнятиметься скромним, але прагнутиме величного.
Сковорода і «серце людства»
В східних ученнях відомою є істина, що дух розвивається завдяки потрясінням і катастрофам. В філософії Сковороди серце є центром людської душі, який не існує ніде в світі, але водночас він є усюди, в усій людській істоті. Відтак, мислитель визначає серце як головний духовний орган, який здатний до зміни як людини, так і світу.
Не тільки людина має духовне серце, воно дано і людському роду. Весь світ для Сковороди – це мозаїка сердець, кожне з яких має свій ритм та, як тепер кажуть, вібрацію. І, водночас, кожне серце пов’язане з іншими серцями, зливаючись в одне єдине світове духовне серце людства.
У своїх міркуваннях про серце, Сковорода виділяв «старе» і «нове» серце. При цьому для народження «нового» «старе» має вмерти. В теперішніх духовних та психологічних практиках це називається «духовним народженням», яке людина часто досягає в результаті випробувань, втрат і потрясінь.
Це правило «духовного народження» має не лише індивідуальний вимір, але справедливе і для цілих народів та людства. Хіба теперішня цивілізаційна війна, яка згуртувала все прогресивне людство довкола України, – це не те потрясіння, яке має народити «нове» серце?
Сьогодні Україна наслідує глибоку мудрість вчення Сковорди і знаходиться на лезі світової цивілізаційної боротьби.
Відтак, можливо, саме зараз Україна може спричинити «духовне народження» людства і стати «новим» серцем світу? Можливо, саме до цього ведуть всі випробування на нашій долі? Можливо, в цьому полягає задум Божий?
Сковорода сказав би, що відповідь – десь у наших серцях.