«Евдемонізм» - чи багато людей в Україні знають це слово? Навіть в експертних політичних колах воно не вживається, а пересічному українцю - та й взагалі почується щось «демонічне», чортзна-що. А це слово, між іншим, у давніх греків означало цілий філософський напрямок та етичне вчення, яке ми примудрилися добряче забути.
Евдемонізм – це прагнення людини до щастя, підпорядкування цій кінцевій меті всіх процесів та явищ. Щастя вважалося вищою категорією людського буття. То ж не дивно, що Аристотель у своїй праці «Політика» чітко вказав, що «держава створюється не заради лише того, щоб бути, але переважно для того, щоб жити щасливо».
Як же так сталося, що через дві тисячі років після Аристотеля ми опинилися перед вибором: або здобути українську державу, або загинути в боротьбі за неї? Як так сталося, що заради державних цілей люди мають «сильніше затягувати паски»? Роками терпіти незручності заради реформ? Зрештою, чому державні інтереси та ідеї часто виявляються важливішими за щастя людей, які собою утворюють цю державу?
У ХХІ столітті розмови про те, що метою існування держави має бути примноження щастя, в Україні сприймаються як щось далеке та ідеалістичне. Скоріше, держава необхідна для перерозподілу ресурсів, стягнення податків, утвердження армії, мови, віри. Не дивно, що в Світовому рейтингу щастя Україна традиційно пасе задніх, хоча у 2021 році піднялася трохи вище – аж на 110 місце, опинившись поміж Алжиру та Іраку.
«Будь щасливим» - стверджує остання і ключова настанова «25 сходинок до суспільного щастя», запропонованих Олександром Донієм. Але ж як бути щасливим? І як Україні стати радикально щасливішою? Як змінити порядок денний і від чого залежить щастя?
Три виміри щастя
Можна чимало філософствувати на тему щастя. Мудреці кажуть, що щастя людини – це її власний вибір, що щастя не залежить від зовнішніх обставин. Інші кажуть, що щастя – це звичка. Треба просто призвичаїти себе до позитивного сприйняття навколишнього світу. Однак вся ця мудрість стосується лише одного з трьох вимірів щастя – індивідуального.
У власних підходах я вирізняю три виміри щастя: Індивідуальний, Колективний і Національний.
В індивідуальному вимірі для людини щастя справді є її особистим вибором – воно залежить від того, як вона сприймає реальність, який стан її здоров’я, чи вона закохана, чи вона добре поїла, добре виспалася і навіть від сексуальної задоволеності. Можливо, вона надихається своєю роботою або має якусь особисту мрію, чи філософськи сприймає життєві випробування, відчуваючи щастя лише від того факту, що настав черговий світанок. На індивідуальному рівні щастя справді залежить від психічного рівня розвитку людини, від її особистих світоглядних установок, виховання, власного вибору.
В колективному вимірі щастя людини залежить від якості суспільних стосунків та комунікації з навколишнім світом. Оскільки людина – істота соціальна, на неї впливатимуть пануючі цінності та рівень культури в соціумі. Якщо суспільство вороже та споживацьке, то в людині спрацьовуватимуть стресові чинники виживання та боротьби. Якщо панує егоїзм, обман, лицемірство, критика та зневага, то така якість суспільних стосунків неодмінно призведе до значного марнування життєвих ресурсів людини, меншої її продуктивності, депресивного та агресивного стану. Натомість, якщо в колективному вимірі розвинена культура солідарності, підтримки, схвалення та доброзичливості, життя людини буде щасливішим, навіть незалежно від рівня матеріальної забезпеченості.
На національному рівні щастя людини залежить від навколишньої інфраструктури, що створюється державою. Якість доріг, недоторканність власності, ефективність правосуддя, доступність медичних послуг, впевненість в майбутньому, забезпеченість мінімально необхідного рівня життя тощо – все це є важливими передумовами для щастя. Однак, цей перелік далеко невичерпний. Безпека та захищеність, наявність прав та дієвість демократичних інструментів, повноцінне відчуття громадянства – це те, що може і повинна дати держава як передумови для примноження людського щастя.
Звісно, можна виділяти глобальний або світовий вимір щастя, однак це тема для окремого дослідження. Що вищий рівень свідомості людини, тим ширше коло відповідальності людини. Відтак, навіть з ідеальними передумовами колективного та національного рівня, світоглядно розвинена людина наряд чи буде почуватися щасливою, якщо розумітиме проблеми засмічення світового океану або перспективи екологічної катастрофи людства.
На всіх згаданих трьох рівнях можливо проваджувати принципи евдемонізму. На індивідуальному рівні – пропагуючи ідеали психічної зрілості, світоглядного розвитку і любові до себе. Адже, на думку Аристотеля, вищим проявом любові до себе у людини є його прагнення до щастя.
На колективному рівні щастя досягається завдяки пропагуванню в суспільстві цінностей любові, співпраці, доброзичливості та, зрештою, «25 сходинок до суспільного щастя», які були вдало запропоновані Олександром Донієм в рамках «Світоглядної реформації», яка є логічним продовженням «Революції Світогляду», започаткованої у 2016 році на основі філософії любові.
На національному рівні щастя досягається завдяки утвердженню ідеалів евдемонізму в державному управлінні. Усвідомлення призначення держави в примноженні суспільного щастя та створення відповідної інфраструктури. Необхідне підпорядкування всіх державних процесів та функцій головній меті забезпечення передумов для щастя, відповідної міри свободи, гармонійного регулювання суспільних стосунків за допомогою законів та нормативно-правових актів. Одними з перших у ХХ столітті до цього розуміння підійшли в Королівстві Бутан, усвідомивши що зростання щастя людей є важливішим за примноження валового національного продукту. На принципах евдемонізму тримаються держави загального добробуту, які посідають перші місця у світовому рейтингу щастя – Фінляндія, Данія, Ісландія та Швеція.
Виклик сьогодення
Не лише Україна забула вчення Аристотеля про евдемонізм. На світовому рівні – справи не краще. ООН у своїх Цілях тисячоліття, так само як і в Цілях стійкого розвитку жодним словом не згадує щастя людей як вищу мету.
На зустрічах G-7, G-20, у доповідях Римського клубу – щастя людей не виступає імперативом. Натомість, подолання наслідків коронавірусної кризи, забезпечення економічного зростання, макроекономічної стабільності, утвердження сталого розвитку – ось пріоритети в глобальному порядку денному.
Однак варто не забувати, що в сучасному світі боротьба між державами ведеться вже не за матеріальні ресурси, а за людський капітал.
В майбутньому та країна зможе відігравати провідну роль, яка створить найліпші умови для щастя людей, привабить найталановитіших, найпассіонарніших представників людства.
Чи не тому Об’єднані Арабські Емірати у 2016 році створили Міністерство щастя, щоб вивести країну з 19 місця в глобальному рейтингу щастя до першої п’ятірки?Варто нагадати, що Україна у 2021 році посідає «почесне» 110 місце, а кількість населення невпинно зменшується.
Щоб виграти боротьбу за людей, Україні замало подолати корупцію, здійснити політичну реформу або вступити до ЄС/НАТО. Необхідно запропонувати якісно інший порядок денний, який відкриє перспективу та приверне увагу. Необхідно не лише зупинити відтік населення, але й радикально примножити людський капітал.
Чим може Україна здивувати світ та привернути увагу?
Шанс для України
Україна може і має запропонувати нову цивілізаційну модель, в основі якої буде любов до людини, а метою – примноження людського щастя. В цій статті можемо зупинитися лише на деяких аспектах майбутньої евдемонічної формації.
Розвиток людини на основі «25 сходинок до суспільного щастя». Напрацювання нових етичних стандартів невідворотно призведе до вироблення нових форм організації суспільства та нової якості суспільних стосунків. В сучасному світі найбільший розрив відбувається між рівнем технологій та відсталим рівнем психічного розвитку людей. І цю прірву необхідно подолати утвердженням цінностей любові, духовного розвитку та світоглядної зрілості. Якщо цього не відбудеться, то людству загрожує справжній футурошок, коли людина виявиться психічно не готовою до майбутнього. Натомість нове світське переосмислення любові як до себе, так і до ближнього призведе до формування нової духовності, що обумовить стан щастя навіть у мінливих та непердбачуваних обставинах. Необхідне напрацювання нових якостей та рис, нових навичок людини. І поки провідні країни світу змагаються в технологічному прогресі, Україна може спрямувати зусилля на виховання якісно нових людей.
Відмова від споживацького егоїзму. Капіталізм вже давно не задовольняє потреби людей, натомість, за допомогою маркетингових інструментів формує нові й нові примарні потреби, залишаючи постійне відчуття незадоволеності. Це стимулює споживацтво, щастя від якого стає короткостроковим та непевним. Гедонізм, як противага евдемонії, призводить до мультиплікації споживання і маніакальної залежності від нових яскравіших подразників: люди відчувають потребу в постійному поглинанні загальної уваги в соціальних мережах, в придбанні нових товарів, в наслідуванні моди, в нових політичних проектах та навіть релігійних течіях. В цій динаміці не лише виснажуються ресурси планети, однак і відбувається емоційне вигорання людини, за яким слідує депресія та потреба психотерапії.
На зміну споживацтву необхідно запропонувати культуру творчості та креативу – вивести людину на вершину піраміди Маслоу до щаблів самоактуалізації та самореалізації. В творчості людина може проявити не лише власні таланти, але й залишити свій слід у світі, що призведе до значно тривалішого стану щастя, аніж споживацьке гедоністичне задоволення. Люблячий творець – це богоподібний образ надлюдини майбутнього, до творення якого Україна може докластися, зокрема, через докорінну зміну системи освіти. Також, зараз нашими зусиллями створюється проектна соціальна мережа «ДвіжОК», що залучить десятки мільйонів людей до співтворення нової дійсності.
Геть дисциплінарну освіту! Сучасний світ змінюється настільки стрімко, що школа вже не спроможна надати вичерпний комплекс знань про нього. Натомість, завданням школи має стати формування психічно зрілої та світоглядно розвиненої гнучкої особистості, яка буде навчена навичкам безперервної освіти та пізнання світу. Якщо будувати систему освіти на любові до дитини, то стає очевидним, що 11 років «утримання» в школі є знущанням, яке протирічить щастю людини. Вже в 14-15 років може завершуватись навчання в середній школі, після дитина може включатись в проектну діяльність, дослідження або волонтерство, на практиці пізнаючи життя та розвиваючи власні навички. Водночас, необхідно розуміти, що сучасна модель освіти є дисциплінарною, і головним її завданням було підготувати та уніфікувати нових людей для роботи на виробничому конвеєрі. Сьогодні потреби цивілізації геть інші. Креативність, індивідуальність, свобода творчості та самовираження мають бути в пріоритеті, замість дисципліни та складання нормативів.
Вже є розроблені моделі дистанційної освіти у віртуальній реальності, які Україна може поширити не лише на своїй території, але й по всьому світові. А хто формує майбутнє світу? – той, хто виховує дітей! При цьому, саме явище школи повернеться до давньо-грецького розуміння «дозвілля» - місця, де діти проходитимуть соціалізацію, ділитимуться своїм досвідом пізнання світу, а не дисципліновано просиджуватимуть штанці за партами.
Безумовний основний дохід. Чи може бути люди по-справжньому вільна і щаслива, якщо боїться майбутнього? Якщо в перспективі її чекає непевність, скрута, дефіцит поживних речовин? Якщо кожен шматок хліба необхідно добувати в боротьбі, витрачаючи на це головний невідновний ресурс – час людського життя? Справжня психічна зрілість людини, як і свобода, можливі за умови звільнення її від страху. В цьому полягає функція запровадження Базового основного доходу, який гарантуватиме мінімальні життєві потреби кожному незалежно від соціального та матеріального стану чи інших обставин. Якщо щастя людини є пріоритетом, відтак їй мають бути забезпечені мінімальні базові умови. Водночас, психологічний та світоглядний розвиток має спонукати людину до самореалізації, проявлення власних талантів, творчої діяльності. Великою помилкою європейських експериментів з виплати БОД є те, що людям просто дають гроші, але не сприяють розвитку їхнього людського потенціалу. Відтак, ми готуємо в Україні один з наймасштабніших світових експериментів з виплати БОД на 1000 осіб, де мінімальне матеріальне забезпечення буде супроводжуватись підтримкою світоглядного розвитку та самореалізації.
Споріднена праця. Не може бути щасливою людина, якщо займається працею, яка їй не до вподоби. Завданням нової цивілізаційної моделі має бути створення економічних умов та соціальної організації, за якої людина обиратиме собі професію та зайнятість не з мотивацій виживання, а самореалізації, інтересу та проявлення власних талантів. За умови виплати БОД та свободи від матеріальної скрути, ідеї видатного українця Григорія Сковороди щодо спорідненої (сродної) праці нарешті можуть бути втілені в життя. Відтак, хіба Україна не стане країною №1 у світі, якщо тут люди зможуть займатися тим, що їм до душі? Якщо з’явиться свобода реалізації власних мрій і талантів?
Це лише деякі нариси цивілізаційної моделі, біля витоків якої може опинитися Україна. Окрім того трансформації підлягатимуть економічна та фінансова моделі, політичний устрій та форми управління, соціальна філософія і, можливо навіть, релігія. Варто лише покласти за основу любов до людини та прагнення до примноження її щастя.
Україна може стати провідником в Майбутнє – країною евдемонії. Але неправильним буде будувати щастя лише для себе. Нова цивілізаційна модель має творитися не лише для однієї країни, але й для всього людства. Як відкритий код.
З чого почати народження нової цивілізації? Зі світоглядної реформація в окремих групах людей, колективах, спільнотах, з відкритого дискурсу… А далі в геометричній прогресії – до тотальної революції світогляду.
Поки що ж, пропоную згадати древнє вчення «Евдемонізм» і повернути це слово у широкий вжиток.
Адже спочатку було Слово.