Лише уявіть, що буде, якщо покласти любов в основу державного будівництва! Скажете, дурниця? А ось і ні. Я постараюся довести вам протилежне.
Вперше у далекому 2009 році я написав, що в Україні найбільше бракує Любові, а не якихось реформ чи законів. Тоді я озвучив, що необхідно будувати державу на правильних цінностях, які визначать вектор цивілізаційного розвитку.
У відповідь мені заперечували – залиште розмови про любов для релігійних проповідей! Україні необхідна нова конституція, податкова реформа і боротьба з корупцією. Тобто, необхідні конкретні і дуже практичні речі.
Але я категорично не згоден з подібним утилітаризмом. Відтак, пізніше, ідея Любові лягла в основу концепції «Омріяна Україна» і моєї однойменної книги. Зараз, я з радістю констатую, що філософія любові проросла в концепції Олександра Донія «25 сходинок до суспільного щастя», а також у багатьох ідеях і течіях. Цей процес відбувається не лише в Україні, але й у всьому світі. В США, наприклад, у 2019 році Маріам Вільямсон написала книгу «Політика любові. Посібник з нової американської революції».
Уже в усьому світі все частіше лунають голоси, що закликають змінювати ціннісну парадигму, проводити модернізацію свідомості всього людства або здійснити «Нове Просвітництво», як це пропонує «Римський Клуб».
При цьому я абсолютно впевнений, що цивілізація майбутнього буде заснована саме на цінності Любові, яку нам ще належить зрозуміти, усвідомити і прийняти.
А поки що я хочу показати вам, що немає нічого більш практичнішого, аніж Любов. І як може змінитися наша країна та навколишній світ, якщо раптом ми почнемо діяти з любов’ю…
Дайте відповідь на питання. Відкриваючи пекарню, перукарню, магазин або автомийку, коли ви будете успішніші? У тому випадку, якщо думаєте лише про гроші і максимізацію прибутку, чи в іншому випадку, коли керуєтеся любов’ю до клієнта?
А тепер наступне запитання. Скільки проіснує перукарня, у якої головна цінність – гроші, а не любов і увага до кожного клієнта?
Думаю, ви могли самі часто спостерігати, як практично поруч існують кілька кафе. І в одному з них завжди людей повно, тоді як інше порожнє. Чому так? І справа тут не лише в якості кави. Це вже похідне…
Пригадую, був у мене в Брюсселі улюблений грецький ресторанчик – поряд з центральною площею Гранд-Плас є вулиця закусочних, де подають піту, м’ясо і щось на кшталт нашої шаурми. Ціла вулиця, кожен ресторан запрошує до себе гостей. Але в них було порожньо, практично в усіх, крім одного. У цьому єдиному сам господар зустрічав, спілкувався, завжди чимось пригощав і робив свою роботу з душею. І я йшов туди, навіть якщо не був голодний, просто тому, що мене там любили.
Відомий факт, що робота, виконана з любов’ю, не лише приносить задоволення, але й часто характеризується вищою якістю. У селі наші предки знали, що якщо ставитися до землі з любов’ю, то вона відповість взаємністю і врожай буде краще. Студенти знають, що улюблений предмет вчиться легше, ніж той, який «треба». Якщо з любов’ю готувати їжу, вона буде смачнішою – це секрет більшості шеф-кухарів.
От тепер – парадокс. Якщо ми погоджуємося, що з любов’ю можна багато чого виправити, то чому ж ми державу будуємо без любові? Замість фундаментальної основи займаємося «обгортками», захоплюючись то лібертаріанством, то болонською системою, то діджиталізацією…
А якісно нову і кращу країну можна було б побудувати, просто додавши трохи любові.
Давайте трохи пофантазуємо, як би виглядала система охорони здоров’я, якщо в її основу додати хоча б трохи любові до людини. Ймовірно, боротьба з підробленими ліками стала б одним із пріоритетів держави. Зарплата медикам зросла б у рази, тому що не може лікар, якого не любить країна, любити своїх пацієнтів. До речі, саме тому на прийомах у лікаря ми часто простягаємо гроші. Це не хабар, ми просто «купуємо» до себе любов і уважне ставлення. Ймовірно, якби була любов в основі охорони здоров’я, то лікарні були б забезпечені киснем, а чиновники не вводили б ідіотську заборону на прогулянки в парках під час пандемії… Хоча, вони ж потім чесно зізналися, що не любов’ю і турботою керувалися, а бажанням налякати суспільство. Уявляєте, це ж як треба не любити людей?!
Пропоную поглянути на систему освіти. Чи люблять у ній дитину? А як би вона виглядала, якби базувалася на любові? Чи варто фарширувати дітей непотрібними знаннями, забуваючи про формування особистості? Чи варто роками тримати дитину в дисциплінарних лещатах школи, пригнічуючи волю і затримуючи її психічний розвиток? Придушувати інтерес обов’язковістю? Включати в змагання, у систему оцінювання, роблячи когось кращим, а когось гіршим… Багато наших психологічних травм і комплексів отримані саме в школі. Натомість, як же може пощастити тим дітям, які на своєму шляху зустрінуть дійсно люблячих педагогів! Без перебільшення, це може змінити все їхнє життя! Варто лише поставити цінність Любові до дитини в основу системи освіти, як одразу стануть очевидними інші цілі, інші процеси і, ймовірно, навіть менша тривалість шкільного навчання. Та це вже тема окремої розмови.
Ще наведу приклад податкової служби. Невже кожного року податківцям так необхідно змінювати бланки звітності? І робити це якраз у період здачі звітності бухгалтерами, коли вони, нещасні, у стислі терміни не можуть ані форми для заповнення знайти, ані зрозуміти, що куди і як вносити! Нещодавно зіткнувся взагалі з кричущим випадком - мені місяць не видавали довідку про відсутність заборгованості за податками просто тому, що я, крім усього іншого, повинен був ще вказати законну підставу для видачі такої довідки. І не просто назву закону, а з точним номером і датою прийняття цього закону! Давно я не стикався з таким відвертим знущанням!
Пригадую, як дублікат свідоцтва про народження отримували у місцевому районному РАГСі Києва, понад 4 години простоявши в черзі. Деяким людям ставало погано і вони непритомніли у тісному приміщенні. Зараз, правда, любові стало більше – необхідний документ видають за 40 хвилин і… з посмішкою!
Любов до людини може бути орієнтиром у кожній сфері суспільного життя. І при прийнятті законів, і при макроекономічному регулюванні, і при містобудуванні, і навіть при створенні транспортної інфраструктури. Адже це так приємно, коли ти їдеш по рівній дорозі, коли автобус приїжджає вчасно, коли оплата в метро зроблена зручно, а в деяких містах світу громадський транспорт взагалі зробили безкоштовним! Уявляєте? Щоб людям було зручно і легше.
Я впевнений, що в майбутньому, коли ми, нарешті, будемо будувати країну з любов’ю до людини, ми обов’язково переглянемо погляди на соціальне забезпечення і, можливо, одними з перших у світі започаткуємо виплату кожному громадянину «Безумовного базового доходу». Щоб полегшити життя, створити передумови для щастя і звільнити людину від страху перед матеріальною нуждою та невизначеністю.
Зрештою, саме любов дає нам відповідь на самий сенс існування держави. Якщо любові немає, то сенс держави знаходиться у величі, у зростанні ВВП, у експансії або самоствердженні. І ось, вже марширують колони на параді, будуються атомні підводні човни та сидять політв’язні за ґратами.
Але якщо в основі є любов, то головним завданням держави стає примноження людського щастя. Саме держава може створити інфраструктуру для щастя – завдяки досконалим законам, доступним сервісам, високим стандартам життя, якісній і доступній медицині тощо…
Я лише торкнувся теми, але думаю, ви чудово розумієте, як може змінитися країна, якщо в її основу закласти любов до людини…
Цьому, власне, і присвячена «Революція Світогляду».